Майбутнє приходить у сні (Пєрший контакт).


Рожевий туман окутував схил гори на якій ледве-ледве виглядало велике і могутнє сіре каміння. Коли виходило сонце з-під хмар, він набував казкової краси. Його звичайний колір перетворювався на вогняно-червоний та жовтогарячий. Поблідлий місяць ще не встиг сховатись і дивився з неба злякано озираючись навкруги. О шостій ранку, завжди так буває. Людство забуло, що колись туман був білого кольору. Та і сама природа планети Земля, змінилася вже давно. Вітер свавільно лютував і розганяв червоні хмари, які намагались втекти від нього подалі. Місяць утік, небо посивіло, а коли вже зовсім розвиднілось, лютий вітер стомився і туман байдуже та ліниво, не вважаючи ні на що, став розповзатись і зникати. Був 3898 рік.

Якщо дивитись з пагорба у бік Лавандового озера, яке знаходиться у підніжжя гори Корн, очі починає приваблювати великий і прозорий купол. Він різнобарвно поблискує на сонці і стає схожим на нього. Тому купол отримав дві назви – Дендрон або молодший брат сонця і місяця. Навкруги нього розташовані якісь споруди сірого кольору по дві у рядку. Незрозуміло для чого вони призначені.

Дендрон – це могутня скляна фортеця, хоча на перший погляд так і не здається. Вона виконує функцію захисника. Придивившись уважно, навіть з цієї відстані, можна побачити, що у середині постійно щось рухається в хаотичному напрямі. Це починає нагадувати дифузний рух молекул, кожна з яких у замкненому середовищі рухається у свій бік, а при зустрічі з іншою відштовхується і змінює свій напрям руху.

О сьомій, туманність зовсім спала і в середині у Дендроні, вже чітко все проглядалось. Тут неочікувано, з тих самих сірих споруд, що розташувались у два рядки, висковзнули маленькі сріблясто-сині космічні кораблі, чотиримісні. Цікаво, куди вони прямують? Кораблі вилетіли так несподівано і швидко, що на мить здалось, що все примарилось. Вони були схожі на трикутники і ззовні невеликі за розмірами. За декілька секунд їх вже не було видно в полі зору.

В середині фортеці, з верху та з низу, рухались маленькі пересувні прилади, які перевозили вантажі і людей. Дендрон був поділений на великі і маленькі відсіки в яких розташувались науково-дослідні лабораторії. Все свідчить про те, що будували Дендрон для наукових цілей.

Все це нагадувало сон. Чоловіки і жінки були одягнені в комбінезони темно-синього, темно-зеленого та рожевого кольору, а зріст їх складав приблизно два метри. Волосся було у всіх, чомусь, яскраво білим, очі переважно голубі і сірі.

Вони зовсім не розмовляли один з одним, а тільки дивилися та обмінювалися поглядами. Це був якийсь без емоційний погляд, начебто всі домовились між собою і навмисно так робили. Адже відомо, що людина не може залишатися байдужою до оточуючого світу. Події, предмети і навколишнє середовище, все одно, викликає у людини різноманітні почуття. Радість, пригніченість, добрий чи поганий настрій, гнів, переляк – це все різноманітні емоційні процеси на які реагує людина.

Тут щось не так. Але, що? В цей момент я помітила, що починаю чути жіночий голос. З початку тихо, а потім все голосніше і голосніше. Спершу здалося, що мені все мариться, а потім, коли голос сказав розбірливо про те, що це не сон. В цей самий момент, я не знала, що й думати, але поступово заспокоїла себе і запитала голосно: “Хто зі мною розмовляє?” Голос знов відповів мені: “Ти перелякалась? Не треба, я твій друг і бажаю тобі добра. Мене звати Лаура. Я стою поряд з тобою, хоча ти думаєш, що я мовчу, бо не ворушу губами. Ти теж можеш не ворушити губами. Спробуй! У тебе вийде.”

Я спробувала зробити так як мені сказав голос Лаури і запитала про Дендрон. У мене вийшло! Вона все зрозуміла. Насправді – це дуже легко, говорити і в той самий час мовчати, а тебе все одно розуміють! Дівчина відповіла на запитання тим, що підійшла до мене і взяла за руку сказавши, що хоче мене познайомити з ним і ми пішли в його середину.

У Лаури було біле і довге волосся, голубі очі, приблизно, на вигляд їй було 22-23 роки. Вона була одягнута в рожевий комбінезон з якимось срібним знаком біля лівого передпліччя.

За мить ми опинились у першій науково-дослідній лабораторії, якою керувала Лаура. Вона представила мене всім присутнім і розповіла неочікувані для мене речі.

Лабораторія в якій я опинилася займалася проблемами перевтілення свідомості під час сновидіння. Присутні розповіли мені про те, що я насправді сплю в іншому вимірі і ніхто навіть не підозрює про мою далеку подорож у майбутнє. Науковці вже давно експериментують, але дослід вдався вперше. Всі були задоволені нашим спілкуванням і пообіцяли зустрічатися зі мною кожне перевтілення.

На останній хвилині розмови, я відчула дискомфорт і мене засліпило яскраве світло. В цей момент я нікого не бачила і не чула. Контакт перервався. Гадаю не на завжди, промайнуло у мене в голові і я прокинулась.

Наталія Скрипка 2001 рік

570-07-52