Місія (Майбутнє і минуле).

Загадкова мелодія наближалася кожної хвилини з далеку, торкалася серця і манила за собою в далекі невідомі світи. Її неможливо було порівняти ні з чим. Спершу, вона нагадувала шум прибою, а потім плавно змінювалася на щебетання птиць. Під кінець здавалося, що ця загадкова композиція, увібрала у себе всі можливі види інструментів, які чемно розмовляли між собою і гармонійно поєднувалися у ній. Вона лунала скрізь. Здавалося, що тепер світ неможливо сприймати без неї взагалі.  Віяло спокоєм. 

Холодний вітер овіяв мені обличчя і розтріпав довге волосся, яке і без того ніколи не слухалось. Небо було усіяне міріадами зірок, які неустанно поблискували з верху різноманітними барвами. Кожна красуня-зірка, немов, змагалася з іншими за право бути першою. Красота всесвіту була безспірна і неосяжна. Музика не вгамовувалась і лилась з від усиль.

Навкруги було затишно. Дерева хитались від подиху вітру, який грався різнобарвним листям подарованим осінню.

З далеку, у мій бік, наближалася невеличка група людей в рожевих комбінезонах. Я почула знайомий жіночий голос. Це був голос Лаури.

- З поверненням! Ми тебе з нетерпінням всі чекали. Як себе почуваєш після подорожування? Голова не болить?

- Дякую, дуже чудово себе почуваю, навіть краще ніж було після першого переміщення.

- Вибач, що зустрічаємо тебе саме тут. Після наших підрахунків, ми визначили, що це місце буде кращім ніж лабораторія для переміщення у всесвітньому коридорі.

- Так! Ви молодці. Дуже гарно все прорахували.

- А ти нічого не відчула?

- Що саме?

- Наприклад, мелодію?

- Я вже здогадалась, що тут без вас не обійшлося!

- Ну і як?

- Ти знаєш, це навіть неможливо передати на словах. Заворожує і поглинає з головою. Ще б хвилину і я б з’єдналася із всесвітом.

- От і чудово! То ж пішли до лабораторії. Ми тобі дещо там покажемо. Хіба тобі зовсім нецікаво довідатись про всі наші дослідження? Тут за пагорбом залишився корабель з пілотом. Вже мабуть зачекався нас.

- Пішли. Я з нетерпінням чекала цієї розповіді.

Всі інші члени команди рожевих комбінезонів, мовчали і тільки спостерігали за розмовою, яка велась між двома жінками. Лаура подала знак лівою рукою і всі попрямували до пагорба.

Вітер починав про себе нагадувати і під кінець розмови посилився. Дерева почали хитатися із страшною силою в різні боки. До пагорба залишалося двісті метрів, коли здійнялась сильна буря, яка намагалася вирвати з корінням дерева і захватити у полон маленьких та безпорадних людей. Корабель вилетів їм на зустріч і по одному підібрав кожного з членів команди.

- Добре, що все так обійшлося. – схвильовано сказала Лаура, коли вся команда влаштувалась у кораблі.

- Могло бути і гірше, якщо б ви затримались там на декілька хвилин. – стурбовано сказав пілот.

- Як ти здогадався вилетіти нам на зустріч? – запитав Корі.

- Після того, як я запросив данні у метеослужбі Дендрону і безрезультатно намагався з вами зв’язатись, я зрозумів, що ви не встигнете і вилетів на зустріч. До речі, а чому у вас не працював передавач? Він повинен був працювати. Ви ж його не вимикали?

- Незрозуміле явище, ми нічого не чули. – відповів за всіх Гордон.

- Дійсно, мій передавач нічого не зафіксував. – стурбований погляд Лаури зупинився на обличчі Корі, немов запитував про щось.

На декілька хвилин всі замовчали, міркуючи над тим, що ж насправді трапилось з передавачем. Корабель тим часом наближався до скляної фортеці. Тишу порушив Корі.

- У мене є думка стосовно передавача але її потрібно перевірити. – Він схвильовано подивився на всіх. – Хочу нагадати, що вісім років тому екіпажи космічних кораблів неодноразово фіксували таке явище не тільки у районі Мрій де ми тільки що були але і в інших місцях земної кулі.

- Звідки тобі про це відомо? – Гордона розбирала цікавість.

- З бази даних Дендрону. – Випалив Корі.

- Цікаво яким чином ти туди потрапив? – Гордон не спростовував але і не підтверджував гіпотезу Корі.

- Нещодавно я перевіряв деякі данні і натрапив на об`яву в якій повідомлялось про райони де зникає зв`язок. З початку я не хотів вірити, а зараз бачу що це правда. Мене тоді ще зацікавив той факт, що всі екіпажи, немов домовились, говорили однаково про те, що з ними трапилось. Хоча і не були між собою знайомі. Данні перевірялися але їх швидко спростувала комісія і пошуки джерела більше не проводились.

Після цих слів утворилась тиша і тільки погляди гуляли у просторі обмінюючись думками.
 

Наталія Скрипка 2001 рік